Євреям IX, 24 — вжито буквально Боже обличчя над нами
— тобто йдеться про Страждання, Смерть, Воскресіння та Вознесіння Ісуса Христа. Старозавітні святині були образом
, своєрідними представниками
, типами
святинь небесних, справжніх, які тісно пов’язані з Христом.
Далі говориться про силу Єдиної Жертви Христа у порівнянні з жертвами Старозавітними (зокрема тут — безпосередньо жертвами первосвященика у свято кожного року раз на рік).
Служіння Старого Завіту таким чином було прообразом, знаком Жертви Ісуса.
Євреям IX, 28 — охоче, з сильним бажанням очікують спасіння
.
Учні кажуть, що люди вважали Ісуса одним з пророків, можливо тим, який передує Месії (зокрема Іллею). Люди, не будучи дійсно близькими Ісусу, порівнюють Його з тими, про кого знають краще (перевірено часом і досвідом поколінь) — з пророками. Але учні визнають Ісуса (в особі Петра, який це сповідував від їх імені, як вважають православні християни) Сином Божим. Не так просто зрозуміти конкретний зміст цього сповідання, оскільки лише після Воскресіння Ісуса та П’ятидесятниці учні повністю пізнали, Ким є Ісус, але відкриття та прийняття (зокрема Отцем Петрові), а також повне пізнання і прослава (у Святому Дусі в силі) — це не одне і те ж. Між ними є певна дистанція, яку апостоли і мали пройти (в буквальному та переносному смислах), і дійсно її Божою любов’ю та їх стараннями пройшли.
Зокрема про подальші слова Ісуса є гарний твір за посиланням:
19032023.html
Ще раз зверну увагу на те, що Сина відкриває Отець, у відповідності з тим, що Іпостасі (Особи) Трійці являють Одна Одну і прославляють Одна Одну іншим, людям зокрема.
На цю тему є гарна притча з поясненням за посиланням:
https://oleksandr-zhabenko.github.io/uk/theology.at.ua/prytcha.html
Старозавітні святині та служіння були прообразами Новозавітних — зокрема ковчег — за загальною думкою є прообразом Божої Матері (а читання на честь Її свята сьогодні), а служіння священицьке — прообраз Жертви та служіння Ісуса Христа.
Апостол не заглиблюється в деталі, вони доволі нескладно встановлюються після того, як стає зрозумілою логіка вище, — не заглиблюється, щоб не відволікатися від основної теми.
Читання у свята на честь Божої Матері. Слова Ісуса щодо Марії вказують на чесноти Божої Матері та Її достоїнство.
Водночас не зайвим є і нагадування того, що Господь не відкидає і не знецінює працю Марти, але хоче виділити мету та підкреслити смисл Його спілкування з ними.
Смисл Його спілкування і дружби з ними найперше полягав не у добре проведеному часі, не у радості, не в спільних заняттях, праці зокрема, святкуванні, гостині, але найперше — у тому, що це навчить сестер виконувати Божу волю подібно, як виконує її Сам Ісус Христос.
І це останнє навіть цінніше, ніж та можливість виявити людську та дружню гостинність у той час. Цінніше, бо згодом саме те, чому навчилися від Ісуса вони зможуть донести і до інших (зокрема, судячи з усього, інших свідків цієї ситуації, крім них Трьох, не було, і розповіли про неї саме вони, двоє сестер, близьких до Ісуса). І Господь не один раз казав, що прийшов, не щоб Йому послужили, але щоб послужити Самому іншим.
У цьому сенсі ці слова буквально слугують одним читанням разом з наступними словами про Божу волю уже стосовно Божої Матері.
Слава Тобі, Боже наш, слава Тобі!